Легенда угорського хокею: життя та досягнення Ласло Якабхазі

Ласло Якабхазі — легендарний угорський хокеїст, тренер і педагог, чиє ім’я відоме не лише в Угорщині, а й далеко за її межами. У 1960-х роках він сяяв на льоду, ставши одним із ключових гравців національної збірної та учасником Олімпійських ігор 1964 року. Хокей для Якабхазі був не просто грою — він став стилем життя та пристрастю, яку, ставши успішним тренером, він передавав новим поколінням спортсменів. Дізнаємося про спортивний шлях, найяскравіші матчі, перехід до тренерської роботи та життя після професійного спорту цього видатного угорця. Далі на ibudapest.eu.

Ранні роки та формування особистості

Ласло Якабхазі (Jakabházy László) народився 14 листопада 1938 року в Будапешті в сім’ї, де на першому місці стояли освіта та спорт. Батьки походили з Секейфьолду (Székelyföld), і Ласло дуже пишався цим, вважаючи, що саме завдяки цьому він став людиною виняткової віри, сили волі та бойового духу. Батько хокеїста, доктор Іштван Якабхазі (Jakabházy István), був відомим щелепно-лицевим хірургом і керівником стоматологічної клініки, а ще захоплювався стендовою стрільбою. Мати Ласло була глибоко релігійною людиною і ретельно формувала духовний світ сина, прищеплюючи йому важливі цінності. Пізніше хокеїст згадував в інтерв’ю, що його життя визначали віра та релігійне розуміння, за що він дуже вдячний матері.

Ласло вперше побачив ковзанку у трирічному віці. На каток його привела мати, і це стало справжньою подією для маленького хлопчика. Він сам пізніше не раз говорив, що навчився кататися на ковзанах раніше, ніж ходити. Батько ж дав синові просту, але важливу пораду: в житті потрібно займатися улюбленою справою, вчитися на відмінно і завжди прагнути максимуму завдяки силі волі. Ласло дійсно пробував себе в різних видах спорту — загалом їх було 36, від польового хокею до легкої атлетики та стрільби. Але саме ковзанка та шайба стали його справжньою пристрастю.

Після школи Ласло вступив до Вищої школи фізичного виховання (нині Університет фізичного виховання), де отримав диплом учителя фізкультури. Паралельно він вивчав психологію в Університеті імені Лоранда Етвеша (ELTE), щоб розуміти не лише тіло, а й розум спортсмена. Пізніше він закінчив Карлів університет у Празі як майстер-тренер з хокею із шайбою і 1971 року захистив докторську дисертацію, присвячену розвитку хокею та спортивної науки.

Деякий час Ласло працював учителем фізкультури у школі на вулиці Кнезича (Knézits utca). Взимку він ночами поливав шкільний двір водою, залучаючи до цього двох-трьох учнів, щоб вранці всі могли з задоволенням кататися на ковзанах. У нього було велике серце, і він умів по-особливому ставитися до дітей. У ці роки він зрозумів, що спорт потрібно популяризувати як спосіб життя, роблячи акцент на рекреацію, здорове харчування, психічне здоров’я та профілактику хвороб.

Філософія Якабхазі була простою, але потужною: «У житті кожному потрібно знайти те, у чому він буде першим». Ласло поставив перед собою три цілі — вищу освіту, майстерність у хокеї та внесок у науку про рух — і досяг їх усіх. Уже в юності він зрозумів, що справжній спортсмен — це не лише медалі, а й гармонія тіла та духу.

Шлях гравця: від клубів до Олімпіади

Після перших кроків на льоду Ласло Якабхазі швидко перейшов від аматорського катання до серйозного спорту. У 1950-х роках він розпочав кар’єру в клубі «Budapesti Építők SC», де одночасно грав у польовий хокей та хокей з шайбою. У польовому хокеї він навіть здобув чемпіонські титули Угорщини 1960 та 1962 років, але справжня пристрасть вела його саме до хокею із шайбою.

З 1961 по 1970 рік Якабхазі захищав кольори «Ferencvárosi TC» — одного з найтитулованіших клубів Угорщини. Прізвисько Якши (Jaksi) прилипло до нього надовго: він був центральним форвардом, відомим технікою, волею та вмінням забивати шайби. За ці роки як гравець він виграв три чемпіонати Угорщини та один Кубок Угорщини. Загалом за клуб і збірну він відзначився в період, коли угорський хокей боровся за місце серед найсильніших у Європі.

Найяскравіший момент кар’єри гравця — участь у зимових Олімпійських іграх 1964 року в Інсбруку. Угорська збірна посіла 16-те місце та потрапила до топ-16 турніру. Якабхазі вийшов на лід у чотирьох матчах. Найпам’ятніший — стартовий поєдинок проти збірної СРСР, абсолютних фаворитів і майбутніх олімпійських чемпіонів. Угорці програли з великим рахунком, але матч проходив при повному залі, а Ласло отримав завдання нейтралізувати одну зі зірок суперника. Пізніше в інтерв’ю він жартував: «Не могли забити мені, поки я був на льоду. А потім усе ж забили». Попри поразку, вихід на олімпійський лід став для Ласло та команди величезним досягненням — тоді хокей в Угорщині називали «зимовим футболом», і підтримка була колосальною.

За національну збірну Якабхазі провів десять чемпіонатів світу (включаючи періоди у B- та C-групах). Він був одним із тих, хто тримав угорський хокей на плаву у складні часи: збірна не претендувала на медалі топрівня, але стабільно боролася і набиралася досвіду проти сильних суперників. Загалом за збірну він зіграв близько 86 матчів.

Проте хокеєм інтереси Ласло не обмежувалися. Він освоював екстремальні види спорту (від стрибків із парашутом до ультрамарафонів), експериментував із межами людського тіла та навіть дозволив професійному боксеру нокаутувати себе на рингу — усе задля розуміння психології та фізіології.

До речі, не менш цікава історія життя легенди угорського футболу Золтана Цібора.

Тренерські тріумфи та лідерство

Після завершення спортивної кар’єри у 1970 році Ласло Якабхазі не залишив хокей — він перейшов на тренерський шлях, де досягнув ще більших успіхів. Уже 1971 року він став головним тренером «Ferencvárosi TC» і відразу привів команду до чемпіонського титулу. Це був старт золотої ери: під його керівництвом FTC п’ять разів ставав чемпіоном Угорщини (1971, 1972, 1973, 1974 та 1980 років) і чотири рази вигравав Кубок Угорщини (1973, 1974, 1975, 1980 років).

Якабхазі був відомий жорсткими методами та залізною дисципліною. Він вимагав від гравців не лише техніки, а й максимальної віддачі, фізичної підготовки та психологічної стійкості — усього того, що сам проповідував усе життя. Його підхід дав результат: у 1970-х роках «Ferencvárosi TC» домінував в угорському хокеї, а головним суперником залишався «Újpesti Dózsa».

Найяскравішим моментом тренерської кар’єри Ласло Якабхазі став сезон 1973/1974 років Кубка європейських чемпіонів (БЕК). «Ferencvárosi TC» під його керівництвом спочатку впевнено обійшов італійський «Bolzano», а потім у чвертьфіналі сенсаційно вибив західнонімецький «Füssen» — один із найсильніших клубів Європи того часу. Матч у Будапешті на Kisstadion зібрав 12 000 глядачів — величезну цифру для угорського хокею. Перемога над німецьким чемпіоном дозволила «Ferencvárosi TC» продовжити боротьбу у турнірі та стала одним із найяскравіших досягнень угорського клубного хокею 1970-х років. «Це був мій найпам’ятніший матч як тренера», — згадував Якабхазі в інтерв’ю.

Паралельно Ласло Якабхазі кілька разів очолював національну збірну Угорщини: 1969–1971 та 1973–1975 років спільно з Бороці Габором (Gábor Boróczi), а також у 1979–1981 та 1987–1988 роках. Під його керівництвом команда регулярно брала участь у чемпіонатах світу, зокрема у турнірах B- та C-груп, де угорські хокеїсти боролися за збереження своїх позицій і набирали цінний досвід на міжнародній арені. Попри відсутність медалей турнірів найвищого рівня, внесок Якабхазі був неоціненним: він допоміг збірній зберегти стабільний рівень гри у складні роки та підготував основу для майбутнього розвитку угорського хокею.

Ласло Якабхазі будував свою тренерську роботу на поєднанні фундаментальної фізичної підготовки, уваги до психологічного настрою спортсменів і ретельної технічної роботи. Завдяки глибоким знанням у галузі фізичного виховання та психології, здобутим в університеті, Якабхазі не обмежувався вузькопрофільною підготовкою хокеїстів. Він працював як викладач і тренер широкого профілю, допомагаючи покращувати фізичний стан і ментальну стійкість спортсменів. Ці якості зробили його дуже популярним фахівцем у спортивному середовищі.

Спадщина: педагог та натхненник

Після тренерських успіхів Ласло Якабхазі не пішов на пенсію. Другу половину життя він присвятив педагогіці, науці та популяризації спорту як способу життя. До виходу на пенсію він викладав у Вищій школі фізичного виховання (Testnevelési Főiskola, нині TF / Magyar Testnevelési és Sporttudományi Egyetem), де читав лекції з теорії та методики хокею, спортивної психології та рекреаційного руху. Його докторська дисертація 1971 року, присвячена хокею із шайбою, стала однією з перших серйозних наукових робіт на цю тему в Угорщині.

Якабхазі завжди наголошував: спорт — це не лише змагання, а й профілактика хвороб, реабілітація, гармонія тіла та духу. Він став одним із піонерів рекреаційного спорту в країні: організовував масові катання, лижні походи, бігові групи, пропагував здорове харчування та психічну рівновагу.

У 1998 році Угорська асоціація тренерів присудила йому довічну нагороду за внесок у підготовку фахівців. У 2011 році Ласло Якабхазі був введений до Зали слави угорського хокею (Magyar Jégkorong Hírességek Csarnoka) — визнання, яким нагороджуються лише одиниці.

Навіть у поважному віці він залишався активним: консультував тренерів, виступав на конференціях, ділився досвідом. Його філософія — «сила волі перемагає талант, якщо талант не працює над волею» — надихала не лише хокеїстів, а й представників інших видів спорту. Багато сучасних угорських тренерів та гравців називають його своїм учителем або духовним наставником.

Ласло Якабхазі пішов із життя 26 березня 2025 року у віці 86 років. Легенду поховали в Будапешті. Угорські ЗМІ одностайно назвали його у некрологах «останнім із титанів» угорського хокею XX століття. Він залишив після себе не лише трофеї та медалі, а й цілу систему цінностей: дисципліну, освіту, доступність спорту для всіх, гармонію тіла та духу.

У XXI столітті, коли угорський хокей повільно, але впевнено зростає, спадщина Якабхазі відчувається у кожному новому поколінні — від дітей на катках до тренерів національної збірної. Він довів: одна людина із залізною волею може змінити цілий вид спорту в країні.

Джерела:

Легенда угорського хокею: життя та досягнення Ласло Якабхазі

Related

Золтан Хетеньї: історія угорського хокеїста з Будапешта

Життя і досягнення Аттіли Ковача — рекордсмена Угорщини у бігу на короткі дистанції