15 Квітня 2026

Життя і досягнення Аттіли Ковача — рекордсмена Угорщини у бігу на короткі дистанції

Related

Золтан Хетеньї: історія угорського хокеїста з Будапешта

Золтан Хетеньї — людина, яку угорський хокей запам’ятає як...

Життя і досягнення Аттіли Ковача — рекордсмена Угорщини у бігу на короткі дистанції

Аттіла Ковач увійшов в історію угорської легкої атлетики, вийшовши...

Легенда угорського хокею: життя та досягнення Ласло Якабхазі

Ласло Якабхазі — легендарний угорський хокеїст, тренер і педагог,...

Золотий списоносець Угорщини: історія Міклоша Немета

Міклош Немет — відомий угорський легкоатлет, який є одним...

Аладар Геревич — фехтувальник, який майже 30 років вигравав Олімпіади

Ім’я Аладара Геревича займає особливе місце в історії світового...

Share

Аттіла Ковач увійшов в історію угорської легкої атлетики, вийшовши до фіналу чемпіонату світу 1987 року в Римі. Бігун фінішував п’ятим, а після дискваліфікації Бена Джонсона піднявся на четверте місце, фактично ставши другим найшвидшим європейцем після бронзового призера, британця Лінфорда Крісті. Цей успіх підтвердив його статус спортсмена світового рівня: після фантастичних результатів на чемпіонаті Угорщини в Мішкольці у віці 27 років Аттіла довів в італійській столиці, що належить до числа найкращих спринтерів планети. Далі на ibudapest.eu.

Ранні роки та перші кроки у спорті

Аттіла Ковач (Kovács Attila) народився 2 вересня 1960 року в місті Сексард (Szekszárd). І хоча майбутній спортсмен виріс у невеликому селі Медіна (Medina) в окрузі Тольна, більша частина його життя пов’язана саме із Будапештом. З раннього дитинства Аттіла був рухливим і авантюрним хлопцем, який любив бігати та грати у футбол до самого світанку. Він виявляв живий інтерес до різних занять: грав на позиції правого вінгера у місцевій футбольній команді, забивав голи, а взимку катався на ковзанах, не раз падаючи у крижане озеро й повертаючись додому промоклим до нитки.

Цікаво, що перші спортивні успіхи Аттіла демонстрував зовсім не у легкій атлетиці, а в шахах. На перших змаганнях із шахів йому всього за десять хвилин поставили мат, однак це не завадило майбутньому спринтеру розвивати дух змагальності та прагнення до перемоги. Він також пробував себе у каякінгу, але в цьому виді спорту йому не подобалася монотонність. До того ж одного разу каяк пошкодився, і він плив у ньому по пояс у воді, за чим спостерігали засмучені батьки. Після цієї невдачі Аттіла вирішив, що йому більше до вподоби динамічні види спорту.

У легкій атлетиці Ковач почав пробувати свої сили ще у школі, беручи участь у регіональних змаганнях. Щоправда, видатних результатів юний спортсмен не демонстрував, що пояснював відсутністю шипованих кросівок. Одного разу батько подарував їх перед одним зі стартів. Тоді Аттіла навіть подумав, що тепер у нього не буде причини для виправдань, але на подив і собі, і всім навколо він переміг у своєму окрузі. Цей успіх став переломним моментом: завдяки підтримці вчителя Міклоша Сабо (Szabó Miklós) він поступово захопився легкою атлетикою та почав систематично тренуватися.

За власними словами Ковача, його спортивна кар’єра була сповнена везіння та зустрічей із потрібними людьми, які з’являлися поруч у потрібний момент. Водночас займатися легкою атлетикою професійно він почав лише у віці 18 років.

Шлях до національного та міжнародного визнання

Після перших успіхів Аттіла Ковач продовжив тренування в клубі «Szekszárdi Dózsa», де панувала підтримувальна атмосфера та були мінімальні вимоги до навантажень. Спочатку успіх приходив майже сам собою: молодий спринтер вигравав забіги, хоча фізично завжди залишався трохи позаду своїх конкурентів. Як зізнавався пізніше сам бігун, йому було нелегко справлятися з тренуваннями, адже він пропустив кілька важливих років, які мав би провести на біговій доріжці, закладаючи необхідну базу. Проте навіть за таких обставин Ковач зумів проявити себе. Після кількох місяців тренувань він виграв національний чемпіонат у своїй віковій групі.

Служба в армії внесла свої корективи — підготовка стала обмеженою, але Аттіла все ж потрапив на чемпіонат світу з легкої атлетики 1983 року як запасний в естафеті 4×100 метрів. Цей досвід дозволив йому побачити міжнародний рівень змагань і остаточно визначитися зі своїм майбутнім. Під час повернення додому йому запропонували вибір: залишитися в рідному клубі або перейти до столичного клубу «Újpesti TE», де була опалювана бігова доріжка і сильна команда під керівництвом тренера Ференца Ороша (Oros Ferenc). Ковач зрозумів, що лише разом із ними зможе досягти справді високих результатів, і невдовзі переїхав до Будапешта — крок, що став переломним моментом у його кар’єрі.

Свій перший титул чемпіона Угорщини він здобув, встановивши національний рекорд серед юніорів — 10,41 секунди на дистанції 100 м. Уже через три роки після початку занять легкою атлетикою він виграв дорослий чемпіонат, демонструючи неймовірну швидкість і талант. Вибір дистанції для Ковача був очевидним — 100 метрів. Він вважав, що саме ця дисципліна приносить найбільшу увагу та славу, і пізніше фінали чемпіонатів світу та участь в Олімпійських іграх підтвердили цю думку.

Перехід до «Újpesti TE» та систематична робота з командою і тренером Ференцом Орошем заклали основу для його подальших міжнародних успіхів, а перші перемоги на національному рівні показали, що Аттіла Ковач здатний стати одним із найкращих спринтерів Угорщини та Європи.

Прорив у столиці та рекордні досягнення

Переїзд до спортивного Будапешта у 1983 році та тренування в столичному клубі «Újpesti TE» стали для Аттіли Ковача справжнім випробуванням і водночас проривом. Тут він зіткнувся з найсильнішими спортсменами країни — рекордсменами та чемпіонами, серед яких були дуже відомі особи. Аттіла порівнював це із ситуацією, коли лев, король савани, раптом стикається з іншими левами на чужій території: перші місяці у столиці були складними, доводилося звикати й до нового рівня конкуренції, і до власних недоліків.

Попри жорстку конкуренцію, Ковач швидко освоївся у команді завдяки тренеру Ференцу Орошу, який умів згуртовувати спортсменів і підтримувати дисципліну, компенсуючи нестачу амбіцій на тренуваннях, але дозволяючи максимально розкриватися на змаганнях. Атмосфера була змагальною, але без заздрощів чи злоби — кожне тренування ставало випробуванням і водночас стимулом до зростання.

Особливу увагу Аттіла приділяв дистанції 100 метрів, вважаючи її найпрестижнішою та найвидовищнішою. Дистанцію 200 метрів він розглядав як додаткову і тренував її за бажанням, що згодом стало приводом для жалю — адже на ній він міг би показати ще більш разючі результати. Проте саме спринт на 100 метрів приніс йому перші національні титули та міжнародне визнання.

У цей період Ковач почав встановлювати рекорди: наполегливі тренування та суперництво з найсильнішими спортсменами країни дозволили йому вийти на рівень, коли перемоги та нові досягнення вже не здавалися випадковістю. Переїзд до Будапешту відкрив йому шлях до фіналів чемпіонатів світу та Олімпійських ігор, а кожен день тренувань зміцнював упевненість, що він здатний змагатися з найкращими спринтерами світу.

Олімпійські ігри 1984 року та фінал чемпіонату світу 1987 року

Одним із найболючіших моментів у кар’єрі Аттіли Ковача стали Олімпійські ігри 1984 року в Лос-Анджелесі. Угорським спортсменам, як і більшості країн Східного блоку, було заборонено брати участь у змаганнях через бойкот. За словами Ковача, він готувався цілий рік і весь цей час думав про старти у США, однак замість Олімпіади поїхав на альтернативні «Змагання дружби», де здобув срібну медаль. Цей виступ підтвердив, що Аттіла здатний конкурувати з найкращими: на Гран-прі Будапешта він посів друге місце, поступившись за часом лише Карлу Льюїсу і випередивши Бена Джонсона, який фінішував четвертим. За словами самого Ковача, це доводило, що він міг би стати фіналістом і на Олімпіаді.

Справжній прорив відбувся на чемпіонаті світу з легкої атлетики 1987 року в Римі. Аттіла вийшов до фіналу чоловічого забігу на 100 метрів — найпрестижнішої та найвидовищнішої дисципліни спринту. У фіналі, який відбувся 30 серпня 1987 року, Ковач фінішував п’ятим із результатом 10,20 секунди. У цьому старті зібралися найсильніші спринтери світу, зокрема Карл Льюїс і Бен Джонсон, і він став одним із найконкурентніших забігів в історії чемпіонатів світу.

Пізніше результати були переглянуті через дискваліфікацію Бена Джонсона за допінг, і Аттіла Ковач піднявся на четверте місце, ставши другим найшвидшим європейцем після бронзового призера — британця Лінфорда Крісті. «Це було наснажливе відчуття — бути серед восьми найшвидших чоловіків світу», — згадував він. Цей фінал став найяскравішим моментом спортивної кар’єри Ковача і досі залишається його головним досягненням на міжнародній арені.

Інші досягнення Аттіли Ковача

Окрім знаменитого виступу на чемпіонаті світу 1987 року, в активі Аттіли Ковача є й інші успіхи. На чемпіонаті Європи 1986 року в Штутгарті він посів сьоме місце в індивідуальному забігу на 100 метрів і шосте — в естафеті 4×100 метрів. У 1987 році на чемпіонаті світу в приміщенні Ковач дійшов до півфіналу на дистанції 200 метрів. Того ж року на чемпіонаті Угорщини в Мішкольці він перевершив усіх суперників на дистанції 200 метрів і встановив національний рекорд — 20,11 секунди, який досі залишається чинним.

Завдяки серії успішних стартів Ковач отримав право представляти Угорщину на Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі. На дистанціях 100 і 200 метрів він зупинився відповідно на стадіях півфіналу та чвертьфіналу, а в естафеті 4×100 метрів його команда посіла восьме місце. За словами Аттіли, підготовку до Олімпіади ускладнила травма п’яти, що вплинуло на результат — він розраховував приблизно на дев’яте місце на дистанції 100 метрів і трохи розчарувався, не потрапивши до фіналу.

У наступні роки Ковач продовжував брати участь у міжнародних стартах: 1989 року він біг 60 метрів на чемпіонаті Європи в приміщенні в Гаазі та на домашньому чемпіонаті світу в приміщенні в Будапешті. На чемпіонаті Європи 1990 року в Спліті він дійшов до півфіналу на дистанції 100 метрів і посів п’яте місце в естафеті 4×100 метрів. У 1991 році він фінішував п’ятим на Кубку Європи у Франкфурті та взяв участь у чемпіонаті світу в Токіо.

Аттіла Ковач завершив спортивну кар’єру 1994 року після сезону, наповненого національними стартами та важкими, але переможними забігами. За його словами, підготовка до останніх чемпіонатів вимагала величезних зусиль, інколи навіть на шкоду здоров’ю, але він продовжував показувати високі результати завдяки досвіду, дисципліні та вмінню зібратися у стресових ситуаціях.

Головна сила Ковача та життя після спорту

Аттіла Ковач мав унікальну здатність зберігати швидкість і навіть прискорюватися на останніх 40 метрах дистанції, коли більшість спринтерів уже сповільнювали темп. Сам спортсмен вважав це своєю головною перевагою. За його словами, він був достатньо технічно підготовленим, щоб не втрачати швидкість, і навіть коли старт був не надто потужним, він виривався вперед і завжди знав, кого зможе обігнати наприкінці дистанції. Ця особливість робила його одним із небагатьох спортсменів, здатних конкурувати на світовому рівні до останніх метрів.

Суперниками Ковача в Угорщині були найсильніші угорські спринтери, зокрема Іштван Татар (Tatar István), Іштван Надь (Nagy István), Ференц Кішш (Kiss Ferenc), Ласло Бабалі (Babály László). За кордоном його конкурентами були італійські спринтери Стефано Тіллі (Stefano Tilli), П’єрфранческо Павоні (Pierfrancesco Pavoni), Еціо Мадоні (Ezio Madoni), а також легендарний П’єтро Меннеа (Pietro Mennea).

Після завершення спортивної кар’єри Аттіла не планував ставати тренером, однак колишні товариші почали просити його допомогти з тренуваннями, і незабаром навколо нього сформувалася група спортсменів. Він працював тренером в «Újpesti TE» до початку 2000-х років, паралельно займаючись нерухомістю, інвестиціями та розвитком власної справи. Ковач не приховує, що бізнес дозволяє йому вести незалежне та забезпечене життя. «Я можу дозволити собі все необхідне, у мене немає зайвих потреб», — каже він.

Аттіла Ковач, попри поважний вік, продовжує активно працювати й не планує виходити на пенсію. За словами 65-річного спортсмена, він пробував різні види спорту і навіть десять років займався боксом, однак тепер у його житті залишилися лише тренування у спортзалі та двадцятихвилинні вечірні пробіжки.

Свою спортивну кар’єру Ковач в одному з інтерв’ю назвав «плаванням за течією». За словами спортсмена, вітер дув то в один, то в інший бік, але у найпотрібніший момент завжди з’являлися правильні можливості та люди.

Аттіла Ковач вважає себе щасливою людиною. Він успішний підприємець, для якого спорт став хобі, а також людина, що цінує сім’ю та любить подорожувати. У нього є донька від першого шлюбу з двома онуками, а також сімнадцятирічний син від другого шлюбу, який продовжує спортивні традиції родини, поєднуючи їх із відмінним навчанням.

Джерела:

  1. https://www.nemzetisport.hu/atletika/2023/06/a-leggyorsabb-feher-ember-kovacs-attila-minden-idok-legjobb-magyar-sprintere
  2. https://www.blikk.hu/sport/kovacs-attila-100-meteren-remekelt-romaban/38z1erp
  3. https://telex.hu/sport/2023/08/11/kovacs-attila-100-meter-sprint-johnson-lewis
  4. https://telex.hu/sport/2023/08/11/kovacs-attila-100-meter-sprint-johnson-lewis
  5. https://index.hu/sport/atletika/2023/04/13/kovacs-attila-oros-ferenc-atletika-200-m-roma-miskolc-ben-johnson/
  6. https://www.utanpotlassport.hu/2020/01/21/atletika-az-1987-ben-szazon-vb-negyedik-kovacs-attila-nem-ajanlana-a-sprintet-a-fiataloknak

... Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.