Альберт Сент-Дьйорді — видатний угорський лікар, біохімік і педагог, відомий як людина, яка відкрила вітамін С і отримала за це Нобелівську премію. Його наукова та викладацька кар’єра була тісно пов’язана з медичною школою Університету Сегеда, яка має його ім’я — медична школа Альберта Сент-Дьйорді. Далі на ibudapest.eu.
У 1937 році Сент-Дьйорді став лауреатом Нобелівської премії з фізіології та медицини за цикл досліджень з біологічного окиснення і відкриття аскорбінової кислоти — вітаміну С. А в 1954 році він був нагороджений премією Альберта Ласкера за фундаментальні досягнення в медичній науці, зокрема за внесок у вивчення серцево-судинних захворювань.
Ранні роки й освіта Альберта Сент-Дьйорді
Майбутній учений народився 16 вересня 1893 року в Будапешті. Він був другим сином у родині. Батько Міклош Сент-Дьорді був бізнесменом та управляв великими володіннями за 50 миль від Будапешта. Мати Альберта, Йозефіна Сент-Дьйорді, займалася музикою. Вона була сестрою відомого фізіолога і професора Будапештського університету Міхая Ленгоссека. У її родоводі було кілька поколінь знаних учених. Саме під впливом дядька Міхая Ленгоссека в Альберта з’явився інтерес до науки. Проте сам Сент-Дьйорді згадував себе як дуже ледачого хлопчика, який ненавидів книги й потребував допомоги репетиторів. Пристрасть до науки у нього проявилася у 16 років. Юнак повідомив родині, що хоче стати дослідником у сфері медицини.
При цьому його дядько всіляко перешкоджав цій ідеї. Міхай Ленгоссек був упевнений, що Альберт Сент-Дьйорді зможе досягти успіху в фармакології чи косметичній промисловості, але точно не в науці. Свою думку про племінника він змінив лише після того, як той закінчив школу з відзнакою. У 1911 році майбутній Нобелівський лауреат вступив до медичної школи Будапешта. Проте курси медицини йому швидко набридли, і він перейшов до анатомічної лабораторії свого дядька.
Перша світова війна в житті Альберта Сент-Дьйорді
Медичну освіту майбутнього вченого перервала Перша світова війна. Влітку 1914 року доктор Альберт Сент-Дьйорді розпочав службу як військовий лікар. Учений навіть отримав медаль за відвагу та проявлену мужність, однак вже у 1916 році, після двох років життя в окопах, буквально зневірився і зненавидів війну. Тоді він прострелив собі ліве плече, заявивши, що потрапив під обстріл ворога. Врешті-решт його відправили до Будапешта. Під час лікування поранення Альберт Сент-Дьйорді закінчив медичну школу. У 1917 році він здобув ступінь магістра та одружився з донькою міністра пошти Угорщини Корнелією Демені. Вона супроводжувала вченого на наступне місце служби — військовий шпиталь у Північній Італії. У жовтні 1918 року дружина Альберта Сент-Дьйорді народила доньку Корнелію.
Учений мріяв зайнятися науковою діяльністю, тому отримав дослідницьку посаду в галузі фармакології у Пожоні. У вересні 1919 року місто стало частиною Чехословаччини. Угорцям наказали залишити населений пункт.
Наукова діяльність Альберта Сент-Дьйорді
Після вимушеного від’їзду з Пожоні доктор Альберт Сент-Дьйорді кілька місяців працював у різних лабораторіях Берліна, Лейдена та Гамбурга, займаючись дослідженнями то в галузі біохімії, то в галузі медицини. У той час учений розглядав можливість поїхати на заробітки в тропічні країни, де лікарям добре платили. Від цієї долі його врятувала наукова робота, яку він проводив у 1922 році в університеті Гронінгена в Нідерландах.
Протягом наступних чотирьох років учений працював удень у лабораторії, а ввечері продовжував свої біохімічні дослідження. За цей період він опублікував понад 20 наукових статей. Найбільше його цікавили питання клітинного дихання. Альберт Сент-Дьйорді продовжував експерименти з рослинами й помітив цікавий ефект: тканини деяких з них темніли після пошкодження, тоді як такі, як капуста чи цитрусові, залишалися світлими. Він з’ясував, що причина — в пероксидазі. Додавши перекис водню і бензидин, він отримав яскраво-синю реакцію — ознаку окиснення. Проте сік рослин викликав затримку реакції, що навело вченого на думку, що в ньому міститься відновна речовина.
Пізніше він намагався пов’язати цю речовину з наднирниками й навіть припустив, що її нестача може бути причиною хвороби Аддісона. Досліджуючи залози корів, Сент-Дьйорді знайшов подібну сполуку і звернувся по допомогу до англійського фізіолога Генрі Дейла. Той запросив його попрацювати у своїй лабораторії, але результати виявилися невтішними. Проте поїздка подарувала вченому цінні знайомства.
Повернувшись до Гронінгена, Сент-Дьйорді дізнався про смерть свого наставника. Університет припинив підтримувати його дослідження. Він відправив сім’ю до Будапешта й опинився на межі відчаю. Усе змінилося у Стокгольмі на науковій конференції, де відомий біохімік Фредерік Гопкінс несподівано з ентузіазмом згадав його роботу. Після виступу вони познайомилися, і колега запросив Сент-Дьйорді до Кембриджа. З цього моменту почався новий етап у його науковому житті.
Вітамін С Альберта Сент-Дьйорді
У 1928 році під час роботи у Кембриджі угорський міністр освіти граф Куно фон Клебельсберг запропонував Альберту Сент-Дьйорді повернутися до Угорщини та очолити факультет медичної хімії в Університеті Сегеда. Цю посаду вчений обійняв у 1931 році. Неформальний стиль керівництва та цікаві лекції зробили Сент-Дьйорді улюбленцем студентів. При цьому він не відмовився від наукових досліджень. Восени 1931 року до його команди приєднався кандидат наук Джозеф Свірбелі зі США.
Американський учений тоді також працював над виділенням вітаміну С. Сент-Дьйорді передав йому залишки гексуронової кислоти, отриманої в клініці Майо, і попросив перевірити її дію на морських свинках, заражених цингою. Експерименти підтвердили, що гексуронова кислота є тим самим вітаміном С. До такого ж висновку дійшов і Глен Кінг, який раніше працював з Джозефом Свірбелі.
У березні 1932 року американський учений написав листа колишньому керівнику про роботу в Сегеді, зазначивши, що він і доктор Альберт Сент-Дьйорді мають намір опублікувати статтю з результатами дослідження в журналі Nature. Кінг випередив колег. 1 квітня 1932 року він опублікував замітку в журналі Science, де оголосив про відкриття вітаміну С. У замітці він згадав ранні роботи угорського вченого, проте не вказав його авторства. Історію відкриття підхопила американська преса.
Занепокоєні та здивовані цією інформацією Сент-Дьйорді та Свірбелі поспішили опублікувати доповідь у журналі Nature, спростовуючи першість Кінга в цьому відкритті. Між вченими виникло запекле протистояння. При цьому багато європейських і британських фахівців знали про роботи Сент-Дьйорді у цій галузі. Утім, знайшлися й ті, хто звинуватив угорського вченого у плагіаті.
Сам він не міг продовжити експерименти з вітаміном С через відсутність виділеної речовини. Однак восени 1932 року доктор Сент-Дьйорді виділив антиоксидант із солодкого перцю. Замість того, щоб запатентувати метод, він розіслав зразки всім ученим, які працювали над виділенням вітаміну С. Структуру речовини визначив сер Волтер Норман Гауворс. Разом із Сент-Дьйорді він перейменував антиоксидант на аскорбінову кислоту.
У наступні роки угорський учений займався пропагандою вітаміну С у Європі. Він був упевнений, що цю речовину можна використовувати як профілактику різних захворювань. Однак вітамін не став панацеєю від усіх хвороб. До речі, дуже цікава історія першої державної лікарні в Будапешті.
Нобелівська премія Альберта Сент-Дьйорді
У 1937 році доктор Альберт Сент-Дьйорді був відзначений Нобелівською премією з фізіології та медицини за фундаментальні дослідження в галузі біологічного окиснення, а також за відкриття вітаміну С, що відіграв ключову роль у розвитку біохімії та медицини. Робота вченого внесла суттєвий внесок у розуміння механізмів клітинного дихання та обміну речовин.
Основні експерименти, які призвели до цього відкриття, проводилися в Університеті Сегеда, де пізніше була заснована медична школа Альберта Сент-Дьйорді. Учений досліджував вплив дикарбонових кислот на окиснювальні процеси в м’язових клітинах. Він дійшов висновку, що ці сполуки функціонують не як джерела енергії, а як каталізатори, які активують метаболічні реакції. Ці ідеї стали основою для подальшого опису циклу Кребса.
Визнання, отримане з присудженням Нобелівської премії Альберту Сент-Дьйорді, стало не лише підтвердженням значущості його наукового внеску, а й символом національної гордості Угорщини. Його ім’я закріплене у низці інституційних назв: медичний університет Альберта Сент-Дьйорді, меморіальна кімната Альберта Сент-Дьйорді в Сегеді, а також премія Альберта Сент-Дьйорді для молодих дослідників, заснована на честь його видатного внеску в науку.
Альберт Сент-Дьйорді й Друга світова війна
У роки Другої світової війни доктор Альберт Сент-Дьйорді проявив рідкісну громадянську мужність. Бувши противником фашизму, він допомагав своїм єврейським колегам і активно виступав проти нацистської ідеології, навіть ризикуючи власною безпекою. У 1944 році, після невдалої спроби вести переговори з Антигітлерівською коаліцією, учений опинився під домашнім арештом за наказом самого Гітлера, але незабаром зміг втекти й до кінця війни переховувався від нацистів.
Після визволення Угорщини радянськими військами Сент-Дьйорді став впливовою фігурою в повоєнному відновленні науки та освіти. Однак швидке встановлення комуністичного контролю змусило його шукати свободи для наукової роботи за межами батьківщини. У 1947 році він переїхав до США, де заснував Інститут дослідження м’язів і зосередився на вивченні білків та механізмів м’язового скорочення. Його дослідження були відзначені премією Ласкера і заклали основи для розвитку сучасної молекулярної біології.
Дослідження раку
Наприкінці 1950-х років Альберт Сент-Дьйорді перемкнув увагу на вивчення онкологічних захворювань, зосередившись на біохімічних механізмах, зокрема на ролі вільних радикалів — високоактивних молекул, здатних спричиняти пошкодження клітин і провокувати мутації, що ведуть до розвитку раку. Особиста втрата — смерть його другої дружини та доньки Неллі від злоякісних новоутворень у 1960-х — стала потужним стимулом для поглиблення наукових досліджень у цій сфері. У цей період Сент-Дьйорді також постав перед фінансовими труднощами через обмежене фінансування його робіт з біохімії м’язів, що поставило під загрозу подальший розвиток його наукової діяльності.
І хоч медійність дозволяла вченому претендувати на кошти, виділені на боротьбу з раком, він від цієї можливості відмовився. У квітні 1971 року він виступив із промовою в Національній академії наук і дав інтерв’ю вашингтонській газеті The Evening Star, у якому розповів про фінансові проблеми. Вже через кілька тижнів з ним зв’язався державний уповноважений Франклін Солсбері.
За рік він запропонував Сент-Дьйорді організувати Національний фонд дослідження раку. Установа швидко зібрала необхідні кошти та стала своєрідною «лабораторією без перепон», де фахівці могли працювати без жодних обмежень. Угорський учений був науковим керівником фонду.
Останні роки життя Альберта Сент-Дьйорді
В останнє десятиліття життя угорський учений багато працював з біофізиками. У більшості випадків дослідження проводилися за допомогою електронного парамагнітного резонансу, який дозволяв визначати наявність вільних радикалів у структурі. У 1983 році у Сент-Дьйорді виникли проблеми з фінансуванням його досліджень. До весни 1986 року він втратив кошти на свої наукові роботи.
Тоді його сильно підвело легендарне здоров’я. У Сент-Дьйорді розвинулася лейкемія, яка спричинила серйозні проблеми з серцем і нирками. Учений помер 22 жовтня 1986 року. На момент смерті йому було 93 роки.
Джерела:
1.https://www.universalis.fr/encyclopedie/albert-szent-gyorgyi/
2. https://u-szeged.hu/szentgyorgyi/eletrajz?objectParentFolderId=18346
3. https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/1937/szent-gyorgyi/biographical/
4. https://n-t.ru/nl/mf/szentg.htm
5.https://www.acs.org/education/whatischemistry/landmarks/szentgyorgyi.html
6. https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/S0738081X1200171X