На початку Другої світової війни у Будапешті жили майже двісті тисяч євреїв. По всій Угорщині — близько 825 тисяч. Вважалося, оскільки країна є прибічником гітлерівської Германії, тут відносно безпечно жити євреям. Проте антисемітські настрої та закони ніхто не скасовував. Після того, як Германія окупувала Угорщину, все змінилося. Більше на ibudapest.eu.
Початок терору
Війна добігала кінця, проте фашисти ще мали сили. Під час окупації, майже за три місяці німці та угорці разом депортували близько півмільйона євреїв до одного із найжахливіших концтаборів Аушвіцу. У липні 1944 року єдиною єврейською громадою залишилася та, що мешкала у Будапешті. Трохи пізніше влада Угорщини наказала їм зайняти будівлі, які позначили Зіркою Давида. Таких будинків було дві тисячі. Їх розкидали всім містом. Дипломатичні місії з боку Швейцарії, Швеції та Ватикану надавали можливість євреям отримати охоронні папери та хоч якось укритись від нацистської розправи, що підстерігала за кожним кутом. Завдяки таким заходам було врятовано кілька тисяч осіб.
Отже, у жовтні 1944 року в Будапешті розпочався справжній терор. У вересні радянські війська перейшли за угорський кордон, а правитель Угорщини Міклош Горті уклав мирну угоду з Радянським Союзом. Але домовленість було скасовано самим Горті, адже есесівці викрали його рідного сина. У відчайдушній спробі зберегти його життя, Міклош передав владу в країні націоналісту Ференцу Салаши.
Схрещені стріли
В перший день «на новому місці» Ференц Салаши анулював перемир’я з радянською державою. Також він видав наказ про тотальну мобілізацію. Призивалися на службу всі чоловіки віком від дванадцяти до сімдесяти років. Тобто на криваву бійню посилалися навіть діти та старі.
Отже, після державного перевороту владу захопили прогерманські представники партії «Схрещені стріли». Тоді вже розпочалася улюблена фашистами кривава «розвага» — розстріли, катування та відправлення на примусові роботи величезної кількості євреїв.
Але наймасовіші жахи були ще попереду. Наче у передчутті закінчення війни, смерть вирішила прискореним темпом зібрати свої жнива.
Сімдесят тисяч євреїв було зібрано у листопаді того ж року на промислових складах Уйлакі. Там були чоловіки, жінки, діти різного віку. Пішки вони відправилися до Австрії, в концтабори. Дорогою люди гинули від холоду, голоду та втоми. Деяких добивали фашисти. Решта будапештських євреїв потрапила до спеціальних гетто. Особливо були безпорадними ті, що не мали охоронних паперів.
Масштабні вбивства в Угорщині вважаються фінальним етапом Голокосту.
Сумна пам’ять
За один місяць зими було знищено майже двадцять тисяч євреїв. Це відбувалося на березі Дунаю. Тіла розстріляних просто скидали у річку. Блакитний Дунай став червоним від крові нещасних.
У лютому 1945 року союзними військами було звільнено Будапешт. Тоді в місті залишилося близько ста тисяч євреїв, яким дивом вдалося вижити.
Пізніше у «The New York Times» писали, що угорці намагалися сховати та врятувати євреїв до того моменту, доки були господарями у власних оселях.
Коли прибічник прорадянського режиму Матяш Ракоші взяв Угорщину у свої руки, його владою було запроваджено репресивних заходів, спрямованих на пошуки та покарання діячів колишнього режиму. Дивно, але Міклош Горті «вийшов сухим з води».
Очільник країни, який не перешкоджав та навіть допомагав Гітлеру, віддав власну армію та економічні можливості Угорщини в руки нацистської Германії, втягнув свою країну у війну з СРСР, виступав у 1946 році на Нюрнберзькому процесі лише як свідок.
А дожив Міклош Горті своє життя в сонячній Португалії, оточений родиною. Ще й розважався тим, що писав мемуари. Помер у віці 88 років, але перепохований (з почестями!) у 1993 році у рідній Угорщині, яку він колись зрадив.