Лайош Лоці — талановитий геолог і географ, член Угорської академії наук, президент Угорського географічного товариства. Ця людина була важливою фігурою в геології, географії та науці. Він відомий насамперед своїми унікальними етнографічними та історичними колекціями, дослідженнями. Життя Лайоша було сповнене мандрівок і пригод, серед яких найцікавішою була експедиція до Східної Азії, пише ibudapest.eu.
Дитинство та юність
Лайош з’явився на світ 4 листопада 1849 року в родині Марії та Шандора. Батько його був митником і власником виноградників в Опалосі. Під час визвольної війни подружжю довелося тікати до Братислави. Там вони придбали невеликий будинок на березі Дунаю. У 1849 році після народження Лайоша переїхали до Печа, а потім у 1854 році до свого маєтку в Опалосі, де хлопчик провів більшу частину свого дитинства, перебуваючи на лоні природи. Любов до рослин і тварин синові прищепив батько, який часто брав його із собою на полювання.
Лоці відвідував школу в Араді, а з 1869 року до 1874 року навчався в Університеті прикладних наук у Цюриху на факультеті геології під керівництвом відомих професорів Ешера фон дер Лінта й Альберта Гайма. У вільний час він подорожував Баварськими Альпами. У 1875 році Лоці став асистентом Йожефа Креннера в Угорському національному музеї. Юнакові довелося працювати з колекціями цінних мінералів і копалин. Це й заклало основу для кар’єри, яка згодом стала успішною.
Експедиція до Центральної Азії
Працюючи в музеї, Лоці випала нагода взяти участь в одній з експедицій на чолі з графом Белою Сечені (сином Іштвана Сечені) до Центральної Азії. 27-річний Лайош не став упускати свій шанс і вирушив у найзахопливішу у своєму житті подорож.
Експедиція тривала з 1 листопада 1877 року до 1 травня 1880 року. Під час неї Лоці з колегами проводив геологічні дослідження і займався збором мінералогічних і ботанічних колекцій для музею. А також познайомився з великою кількістю впливових на той період людей, які відіграли вагому роль у розвитку його кар’єри.
Для Лоці ця подорож стала великим професійним кроком уперед. Юнак відвідав Калькутту, Шанхай, Сінгапур, Яву, Гонконг і навіть побував у пустелі Гобі, склавши геологічну карту цього району. Він довів, що каміння і піски пустелі — це не осадові залишки морського дна, а результат спустошення, яке відбувається мільйони років. Також Лоці вивчив і проаналізував тектоніку Гімалаїв і виявив, що за головним гірським хребтом знаходиться гірський ланцюг, який він назвав Трансгімалайським. Інформацію про зібрані матеріали та зроблені відкриття під час експедиції Лайош опублікував у своїй роботі, здобувши незабаром наукове визнання.
Академічна кар’єра
Приїхавши назад до Угорщини, Лоці протягом двох років працював асистентом в Угорському національному музеї, водночас займався опрацюванням матеріалів, привезених з експедиції. Навесні 1883 року йому випала нагода працювати геологом-дослідником в Угорському державному геологічному інституті в Будапешті. Там він почав активно співпрацювати з геологом Карлом Гофманом, займаючись геологічним картуванням і дослідженнями Hegyes-Drócsa в окрузі Арад.
У 1886 році його Йожеф Креннер завідувач відділу мінералів і палеонтології Національного музею, запросив Лоці викладати геологію в Королівському науковому університеті Йожефа (тепер Будапештський університет технології та економіки). Лайош ухопився за цю можливість і з великим ентузіазмом, самовіддачею, старанністю розпочав свою академічну кар’єру. Крім викладання він підтримував зв’язки з Угорським геологічним інститутом, де щоліта продовжував свої дослідження Hegyes-Drócsa. У 1886 році він опублікував свою 865-сторінкову книгу «A khinai birodalom természeti viszonyainak», яка містила 200 малюнків і карт. У 1888 році його він став членом-кореспондентом Угорської академії наук. Протягом трьох років Лоці читав лекції в інституті, а в 1899 році його призначили професором географії в Королівському університеті Будапешта (тепер Будапештський університет). Лайошу було нелегко, адже тепер йому довелося відмовитися від геології й пробивати собі дорогу в іншій дисципліні — географії. У душі він залишався геологом, проте обрав для себе новий напрям. У 1901 році він став дійсним членом Угорської академії наук.
Майже 30 років Лайош присвятив викладанню географії в Будапештському університеті. Паралельно з 1902 року до 1908 року він обіймав посаду директора в Угорському інституті географії. За цей час зміг зробити багато хорошого для розвитку цього вищого навчального закладу. Лоці віддавав перевагу практичному, а не теоретичному навчанню, часто організовував тривалі поїздки за кордон для своїх студентів-географів. Окрім цього, намагався залучити спонсорів, що дало змогу розширити можливості університету і поступово покращити його колекції та інфраструктуру. Завдяки йому фонд бібліотеки поповнився новими книгами, журналами. Пильна увага приділялася придбанню географічного інвентарю. Таким чином, ця велика людина змогла підняти угорську географічну освіту до міжнародного рівня.
У 1900 році Лоці призначили президентом Угорського географічного товариства, він обіймав цю посаду до 1914 року. У 1919 році через погіршення здоров’я він припинив викладацьку діяльність. 13 травня 1920 року Лайош Лоці пішов із життя. Ім’я і пам’ять цього вченого досі зберігається в науковому світі. На честь нього названо гімназію в Балатонфюреді, печеру та національний конкурс із географії.