Джордж Ола — всесвітньо відомий хімік, який назавжди змінив розуміння органічної хімії завдяки дослідженням карбокатіонів та суперкислот. Учений народився в Будапешті, а у 1994 році став лауреатом Нобелівської премії з хімії. Його роботи не лише відкрили нові горизонти в розумінні реакцій вуглеводнів, а й сформували основу для сучасних напрямів органічної хімії та каталізу. Далі на ibudapest.eu.
Ранні роки та освіта
Джордж Ола народився 22 травня 1927 року в Будапешті. Його батько був юристом, тому не дивно, що раніше ніхто в родині не виявляв інтересу до науки. Дитинство та юність Джорджа припали на міжвоєнний період, але, попри це, він здобув гідну освіту та виховання, типові для середнього класу Угорщини того часу.
Шкільні роки Оли пройшли в одному з найкращих навчальних закладів Будапешта — піаристській гімназії, де програма була суворою та вимогливою. Особливу увагу тут приділяли гуманітарним наукам: латині, німецькій та французькій мовам. Природничі науки також викладали, проте Джордж тоді зосередив свою увагу на історії, літературі та класичній філософії, а не на хімії. Варто зазначити, що саме широке гуманітарне виховання сформувало його всебічне мислення та любов до читання, яка збереглася на все життя.
Після закінчення школи Джордж Ола вирішив присвятити себе хімії. Він вступив до Будапештського технологічного університету, де групи студентів були відносно невеликими, але сувора система відбору швидко зменшила їхню кількість. Складні усні іспити відсіювали половину студентів. При цьому лабораторного обладнання було недостатньо.
Попри це, майбутній нобелівський лауреат отримав міцну лабораторну підготовку. У рамках курсу органічної хімії студенти готували близько 40 різних сполук за методикою Гаттермана. Цей досвід став важливим фундаментом для подальших досліджень Джорджа Оли та його видатної наукової кар’єри.
Наукова кар’єра та досягнення
Джордж Ола швидко зосередився на органічній хімії й незабаром став науковим асистентом одного з провідних угорських хіміків того часу — професора Гези Земплена. Земплен, учень відомого Еміля Фішера, заснував власну школу органічної хімії в Угорщині. Робота в його лабораторії надавала студентам унікальні можливості, проте оплата була невисокою, тому вона радше вважалася привілеєм.
Під керівництвом Земплена Ола вивчав вуглеводи та глікозиди, а також виявляв ініціативу в нових напрямах досліджень. Одним із таких напрямів стало вивчення фторовмісних вуглеводів та їхньої ролі у синтетичних реакціях. Попри складні умови повоєнної Угорщини та обмежений доступ до необхідних хімікатів, Ола разом із колегами самостійно готував фторовмісні сполуки, використовуючи мінімум обладнання. Для роботи організували так звану «балконну лабораторію», де дослідники могли проводити експерименти з реагентами, частина з яких офіційно не була дозволена.
Перші публікації Джорджа Оли на початку 1950-х років привернули увагу міжнародної наукової спільноти, зокрема Ганса Меервайна, який згодом підтримав угорського ученого, надавши необхідні хімічні реагенти, серед них і рідкісний трифторид бору.
Після приходу до влади комуністів угорська система освіти була перебудована за радянською моделлю, що призвело до занепаду університетських досліджень. Попри це, у 1954 році Ола отримав можливість очолити власну дослідницьку групу з органічної хімії у новоствореному Центральному хімічному науково-дослідному інституті Угорської академії наук.
Жовтневе повстання 1956 року проти радянської влади та його жорстоке придушення змінили життя угорських учених. Руйнування та репресії змусили Джорджа Олу та більшість його команди шукати можливостей за кордоном. Під час масової еміграції він разом із родиною залишив Угорщину, сподіваючись продовжити наукову кар’єру на Заході.
Еміграція та робота у США
Після втечі з Угорщини у грудні 1956 року Джордж Ола та його родина спершу прибули до Лондона, де жили родичі його дружини. Навесні 1957 року вони переїхали до Монреаля, де допомогу молодому угорському хіміку-біженцю надали відомі науковці Кристофер Інголд і Александер Тодд. Ця підтримка була для Оли неоціненною й допомогла йому адаптуватися до нових умов життя й наукової роботи.
Невдовзі Джордж отримав пропозицію від компанії «Dow Chemical» приєднатися до нещодавно створеної дослідницької лабораторії в Сарнії. Разом із двома своїми угорськими колегами він почав нове життя, привізши з собою лише кілька коробок особистих речей.
Робота в лабораторії виявилася надзвичайно продуктивною. У цей період Ола зосередився на вивченні стабільних карбокатіонів, що мало не лише фундаментальне значення для органічної хімії, а й практичне застосування в промисловості, зокрема у синтезі етилбензолу методом Фріделя–Крафтса для виробництва стиролу. За високі результати та значний внесок його підвищили до посади корпоративного науковця, надавши максимальну свободу для реалізації власних ідей без адміністративних обов’язків.
Навесні 1964 року Ола перейшов до дослідницької лабораторії «Dow Eastern» у Фремінгемі, а пізніше переїхав до Уейленда, неподалік Бостона. Влітку 1965 року учений повернувся до академічної сфери, прийнявши запрошення до Університету Вестерн Резерв (Case Western Reserve University) у Клівленді, де став професором та завідувачем кафедри.
Клівлендський період виявився одним із найплідніших у житті Оли. Дослідницька група швидко зростала. Хімічні факультети Університету Вестерн Резерв і Технологічного інституту Кейса, розташовані поруч, були об’єднані під керівництвом Оли, що дозволило створити потужний спільний відділ. До 1969 року він зміг повністю зосередитися на наукових дослідженнях. Цей період учений згодом називав часом видатних наукових досягнень.
Переїзд до Каліфорнії
Після 12 років плідної роботи в Клівленді Джордж Ола та його родина вирішили знову змінити місце проживання. Восени 1976 року старий друг ученого Сід Бенсон запросив його приєднатися до Університету Південної Каліфорнії в Лос-Анджелесі. Після кількох візитів перспектива створити програму з хімії в динамічному університеті та привабливість життя в Каліфорнії переконали ученого зробити черговий рішучий крок.
У травні 1977 року Джордж Ола переїхав до Лос-Анджелеса разом із п’ятнадцятьма членами своєї дослідницької групи. Більшу частину лабораторного обладнання та хімікатів учені перевезли із собою, що дозволило продовжити дослідження вже за два тижні після прибуття в тимчасове приміщення, поки будувалася нова лабораторія. Університет підтримав створення науково-дослідного інституту для вивчення хімії вуглеводнів. Завдяки щедрості друзів і спонсорів заклад швидко розвивався, а нещодавно завершене будівництво нового корпусу подвоїло доступну дослідницьку площу.
Цікаво, що Джордж Ола вважав отриману Нобелівську премію не лише визнанням власних досягнень, а й заслугою всіх своїх учнів і колег, яких за роки роботи було майже 200. Їхня самовіддана праця та спільні зусилля дозволили зробити значний внесок у сферу хімії, яка рідко отримує належну увагу, і продемонстрували важливість співпраці та наставництва в науці.
Філософія науки та вплив на органічну хімію
Джордж Ола залишив не лише глибокий слід в органічній хімії, а й сформував власне розуміння наукового дослідження, що вирізнялося поєднанням суворості експерименту та творчої свободи. Його підхід до науки завжди ґрунтувався на принципах ретельної лабораторної роботи, інноваційного мислення та уважного аналізу реакцій. Він умів бачити потенціал нових ідей навіть за умов обмеженого обладнання та ресурсів, що особливо виявилося в його перших експериментах із фторвмісними вуглеводами в повоєнній Угорщині.
Ола активно демонстрував, що фундаментальні дослідження в органічній хімії не можуть існувати без тісної взаємодії між теорією та практикою. Створення «балконної лабораторії» в Будапешті та подальша робота в Канаді й США показують, як учений умів організувати науковий процес так, щоб мінімальні ресурси перетворювалися на можливості для значних відкриттів.
Філософія науки Джорджа Оли полягала в переконанні, що наукове знання розвивається не лише через накопичення фактів, а й завдяки сміливості експериментатора, інтуїції та готовності переглядати усталені уявлення. Він надихав своїх студентів і колег на самостійне мислення, заохочував критичний підхід до загальноприйнятих теорій і створення нових напрямів досліджень.
Внесок Оли в хімію виходив за межі конкретних експериментів. Він демонстрував, що у розвитку науки важливу роль відіграють також освіта й наставництво. Багато учнів і колег, з якими він працював протягом десятиліть, стали продовжувачами його ідей і принципів.
Досягнення, нагороди та смерть Джорджа Оли
Джордж Ола здобув світове визнання завдяки своїм дослідженням у галузі органічної хімії, зокрема вивченню карбокатіонів та суперкислот. Його науковий підхід поєднував глибокі теоретичні знання з практичною майстерністю експериментатора, що дозволило здійснити низку фундаментальних відкриттів, які змінили розуміння реакцій вуглеводнів та механізмів органічного синтезу.
За внесок у науку Ола отримав численні нагороди. У 1990 році Угорська академія наук обрала його почесним членом. Проте найвищою відзнакою для Джорджа Оли стало присудження Нобелівської премії з хімії 1994 року. Ця нагорода стала кульмінацією його тривалої та плідної кар’єри. У 2005 році Джордж Ола був відзначений медаллю Прістлі — найвищої наукової відзнаки Американського хімічного товариства. З 2010 року учений обіймав почесну посаду президента Ради з питань людської гідності.
Джордж Ола помер 19 вересня 2017 року. За заповітом його поховали на цвинтарі Керепеші (Kerepesi úti temető) у Будапешті. На похороні були присутні прем’єр-міністр Віктор Орбан та президент Угорської академії наук Ласло Ловас.
Джерела: