Майкл Поланьї залишив незабутній слід у науці та філософії XX століття. Він був не лише видатним хіміком, а й глибоким мислителем, який запропонував концепцію «особистого знання», що досі впливає на розуміння наукового відкриття та процесу навчання. Шлях Поланьї — це історія людини, яка вміла поєднувати точні науки з філософською інтуїцією, створюючи унікальну спадщину, цінну для вчених і мислителів усього світу. Далі на ibudapest.eu.
Ранні роки та освіта
Майкл Поланьї, або Міхай, як його звали друзі в дитинстві, народився в Будапешті у 1891 році. Його батько був інженером-будівельником та підприємцем, активно залученим до планування й розвитку залізниць. Майкл часто слухав його розповіді про тунелі, мости та подорожі до Німеччини й країн Заходу, а також про найновіші наукові й освітні ідеї того часу. Ці розповіді пробуджували в юнака інтерес до техніки та науки й формували його допитливість.
Однак дитинство Поланьї не було безхмарним. У 1899 році, коли йому було всього вісім років, сталася трагедія, через яку сім’я втратила все майно. Складне фінансове становище ще більше ускладнилося у 1905 році після смерті батька. Майклу довелося заробляти гроші для сім’ї, даючи приватні уроки учням старших класів.
Мати майбутнього ученого вела активне громадське й інтелектуальне життя. Вона спілкувалася з різними творчими та освіченими людьми: молодими поетами, художниками й науковцями. Це справило глибокий вплив на емоційний і культурний розвиток Майкла.
Наукова кар’єра та досягнення
У 1909 році Майкл Поланьї закінчив гімназію на вулиці Трефорта. Після цього він вступив на медичний факультет Будапештського університету, де одразу виявив інтерес до наукової роботи. Під керівництвом професора фізіології Ференца Тангла Майкл почав вивчати хімічний склад спинномозкової рідини та сироватки крові. Уже у 1910 році він опублікував свої перші наукові праці. У 1913 році Майкл завершив навчання, а у 1914 році здобув ступінь доктора медицини.
Бажання поглибити знання з хімії привело Майкла Поланьї до Карлсруе, де він вивчав хімію у 1912 році та у 1913–1914 роках за підтримки професора Ігнаца Пфейфера з Технічного університету. Згодом він отримав посаду консультанта на заводі «United Incandescent Lamp Factory» у Будапешті.
Поланьї був дуже різнобічною особистістю, яка цікавилася усім новим. Він уважно стежив за розвитком термодинаміки й сам зробив внесок у цю галузь. У період з 1912 по 1914 рік він публікував роботи про термодинамічні наслідки квантової теорії, застосування другого закону термодинаміки до адсорбції та обґрунтування третього закону. Шість статей того часу підтверджували високий рівень ученого. У 1913 році Майкл надіслав свої міркування щодо третього закону професорові Бредигу, який переслав рукопис Альберту Айнштайну. Той високо оцінив працю Поланьї, і це стало початком їхньої тривалої дружби та плідного листування.
З початком Першої світової війни Майкл повернувся до Угорщини й служив у армії військовим лікарем. Після війни учений працював державним секретарем міністерства охорони здоров’я при уряді Карої, де розробляв план реформи угорської системи охорони здоров’я. У наступні роки Поланьї співпрацював з Інститутом фізики Будапештського університету разом із Дьйордьом Гевеші.
Політична та соціальна нестабільність змусила Майкла у 1919 році залишити Угорщину й повернутися до Карлсруе. Там він познайомився з Магдою Кемені — майбутньою дружиною та колегою-хіміком. Після цього вчений зосередився на вивченні кінетики хімічних реакцій.
Особливе місце в ранній науковій кар’єрі Майкла Поланьї посіла розробка нової теорії адсорбції. У двох статтях, що стали основою його докторської дисертації, він запропонував концепцію багатошарової адсорбції, яка пояснювала взаємодію адсорбенту з молекулами газу через далекодіючі сили. Спершу сучасники сприйняли теорію скептично. Навіть Нернст та Айнштайн вважали такі сили неможливими в межах атомної теорії Бора. Поланьї продовжив експерименти й публікації, і лише наприкінці 1920-х років, із розвитком квантової механіки, йому вдалося остаточно довести правильність своєї теорії.
Втеча від тоталітаризму та нові горизонти у Манчестері
Для Майкла Поланьї, єврея за походженням, прихід до влади Гітлера та Націонал-соціалістичної партії став серйозною перешкодою для продовження наукової діяльності в Німеччині. У 1933 році, під тиском на єврейських учених, він прийняв кафедру фізичної хімії, спеціально створену для нього у Манчестерському університеті. Тут він продовжив дослідження, розпочаті в Берліні. Контакти з німецькими колегами, які не залишили країну, скоротилися, проте зв’язки з британськими науковцями розширилися.
Крім наукової роботи, у перші роки життя в Англії Майкл Поланьї зацікавився філософськими та соціальними проблемами, пов’язаними із загрозою тоталітаризму в Німеччині та Росії. У 1935 році він опублікував першу ненаукову працю «Економіка СРСР — фундаментальна система даних і дух», до якої був створений фільм, що критикував радянську економічну модель як обмеження свободи. У наступні роки він присвятив частину часу роботі над книгою «Презирство до свободи» (1940), яка вирізнялася масштабною критикою тоталітарної держави.
Бувши переконаним кейнсіанцем, Майкл у своїх економічних працях критикував радянську систему та водночас аналізував праці лорда Кейнса. З 1935 по 1950 рік він листувався з низкою провідних економістів. Погляди Поланьї як ученого та соціального мислителя привели його до участі в англійських інтелектуальних колах, які обговорювали соціальні проблеми.
Формування філософії науки та ідеї про наукову свободу
Воєнні роки не зупинили наукові дослідження Поланьї, хоча вони відбувалися в умовах гострих інтелектуальних дискусій і пошуків. Учений продовжував працювати в лабораторії та водночас намагався залучати наукові проєкти до військових потреб через сера Вільяма Лоренса Брегга. Разом із Джоном Р. Бейкером він допоміг створити товариство за свободу науки, яке стало платформою для його ідей про наукову незалежність і свободу дослідження.
Саме в цей період філософські ідеї Майкла Поланьї набули перших систематичних форм. Його неприйняття жорсткого планування науки переросло в епістемологію, засновану на вірі в індивідуальний характер наукового відкриття, незалежного від догматичних чи адміністративних обмежень. У 1945 році він опублікував працю «Наука, віра та суспільство». Це був перший великий філософський твір ученого, у якому викладено основи його теорії пізнання.
Перешкоди, визнання та американські зв’язки
У 1951 році Майклу Поланьї запропонували посаду в комітеті громадської думки Чиказького університету, а Фонд Рокфеллера надав йому значний грант. Однак Державний департамент США затримав його імміграційну візу відповідно до закону Маккаррана, і Поланьї змушений був анулювати її, через що залишився у Манчестері. Ученого підозрювали в минулій участі в угорській молодіжній організації «Гурток Галілея», яку вважали підривною. По іронії долі, він опинився пов’язаним з однією з ключових антикомуністичних інтелектуальних сил післявоєнної Європи — Конгресом за культурну свободу.
Ще у 1949 році, під час святкування двохсотріччя Принстонського університету, Майкл Поланьї був ушанований званням почесного доктора наук. Його назвали «ветераном боротьби з тими, хто хоче позбавити науку свободи, необхідної для пошуку істини». У 1950 році вийшла його книга «Логіка свободи», що продовжила критику посягань на свободу особистости, розпочату майже двадцять років тому. Після цього він регулярно відвідував США та Чиказький університет, де прочитав два цикли лекцій, пізніше опублікованих під назвами «Логіка свободи» та «Сенс».
«Особисте знання» та останні роки життя
Головним філософським твором Майкла Поланьї стала книга «Особисте знання», написана у період з 1951 по 1958 рік після виходу на пенсію у Манчестері та призначення старшим науковим співробітником у Мертон-коледжі Оксфордського університету. Книга, що ґрунтується на лекціях, прочитаних Поланьї на Гіффордських читаннях 1951 року, стала вершиною його філософської діяльності. У ній учений розвинув ідеї про особистий характер знання, підкреслюючи, що наукове відкриття неможливо повністю формалізувати й що воно завжди пов’язане з інтуїцією, досвідом і відповідальністю ученого.
Політична діяльність Майкла Поланьї тісно перепліталася з філософськими інтересами. Його відомість як ученого й антикомуністичного мислителя принесла йому визнання як важливого оглядача сучасних подій. Під час Другої світової війни листи, статті та рецензії науковця регулярно друкувалися в британських журналах, зокрема в The Manchester Guardian.
Поланьї активно брав участь у дебатах про інтелектуальну свободу та питання планування науки. У 1941 році разом із Джоном Р. Бейкером він заснував товариство за свободу науки. У післявоєнний період учений активно працював над створенням Конгресу за культурну свободу та його англійського відділення — Комітету з науки та свободи.
У 1972 році вік і неміч уповільнили роботу Майкла Поланьї. Останні роки життя він провів удома в Оксфорді та в будинку для літніх людей у Нортгемптоні. Його справами тоді керувала дружина Магда Поланьї, з якою він прожив у шлюбі п’ятдесят шість років. Саме жінка опікувалася перекладом «Особистого знання» німецькою мовою та ухвалювала рішення щодо розпорядження його документами й бібліотекою.
Майкл Поланьї помер 22 лютого 1976 року в лікарні Нортгемптона у віці 84 років, залишивши по собі глибоку спадщину в науці та філософії.
Джерела:
https://www.ebsco.com/research-starters/history/michael-polanyi
https://www.ebsco.com/research-starters/history/personal-knowledge-michael-polanyi
https://www.hyle.org/journal/issues/8-2/bio_nye.html
https://www.lib.uchicago.edu/e/scrc/findingaids/view.php?eadid=ICU.SPCL.POLANYI