Уродженець Будапешта Альфред Гайош — людина, чиє ім’я назавжди увійшло в історію спорту та архітектури. Він був плавцем вільного стилю, футболістом, футбольним арбітром, журналістом, а також капітаном національної збірної Угорщини. У 1896 році Альфред Гайош став першим угорським олімпійським чемпіоном, виборовши медалі на літніх Олімпійських іграх в Афінах. У спортивній пресі, яка спершу не бачила в хлопці перспективного плавця та не вірила в його шанси на перемогу, Альфреда почали називати «угорським дельфіном». Згодом він проявив себе і як талановитий архітектор. У нашій статті ми розповімо про життя й досягнення Альфреда Гайоша, який став справжньою легендою. Далі на ibudapest.eu.
Дитинство і юність Альфреда Гайоша
Альфред Гайош, народжений 1878 року в Будапешті під ім’ям Арнольд Гуттманн, виріс у бідній єврейській родині. Його батько, Якаб Гуттманн, був помічником крамаря з Галичини, який після еміграції одружився з Розалією Леві з Обуди. Родина жила дуже скромно: Якаб заробляв на життя навантаженням кораблів на Дунаї, тому його діти росли серед моряків і водної стихії.
Арнольд навчився плавати вже у чотири роки, коли батько привів його до басейну на Дунаї. За місяць хлопчик уже плавав самостійно. Пристрасть юного будапештця до плавання зміцнилася після трагедії. Коли Арнольдові було 13 років, його батько потонув у хвилі, створеній вантажним судном. Цей випадок став переломним моментом у житті підлітка — фізично слабкий Арнольд вирішив опанувати плавання досконало, попри заборону матері, яка надалі не хотіла, щоб її діти наближалися до води.
Влітку юний Арнольд таємно відвідував уроки плавання. У школі він добре вчився з більшості предметів, але мав проблеми з фізкультурою. Юнак не міг вилізти на перекладину, тож однокласники часто сміялися з нього. Заради тренувань Арнольд купував цигарки для двірника, а натомість просив дозволу користуватися спортзалом увечері. Через три тижні наполегливих занять майбутній спортсмен уже міг піднятися на перекладину, використовуючи лише руки. Це досягнення остаточно закріпило його любов до спорту.
У п’ятнадцять років Арнольд почав брати участь у змаганнях із плавання. Робив він це під псевдонімом, щоб мати не дізналася про порушення заборони. У сімнадцять років він уперше почув від однокласників про відродження Олімпійських ігор в Афінах. Вони планували взяти участь у бігових дисциплінах. Арнольд вирішив приєднатися, але довго вагався, який вид спорту обрати. Зрештою він зупинився на плаванні — імовірно, під впливом спогадів про смерть батька.
До 1895 року плавання в Угорщині вже було популярним. Оскільки басейнів бракувало, річкові перегони та запливи проводилися на озері Балатон. Арнольд узяв участь у перших серйозних змаганнях у Шіофоку, де виграв чемпіонат Угорщини на дистанції 100 метрів. Невдовзі будапештський спортсмен вступив до Угорської асоціації плавання. Там він дізнався про міжнародні змагання у Відні, які вважалися неофіційним чемпіонатом Європи. За кошти мецената Арнольд купив квиток на потяг і, таємно від матері, вирушив на турнір, де випередив австрійського чемпіона і здобув титул континентального переможця.
Повернувшись додому, Арнольд успішно склав вступні іспити на факультет цивільного будівництва Технічного університету, куди вступив під новим ім’ям — Альфред Гайош. Лише після цього він зізнався матері, що багато років займався плаванням.
Приголомшливий успіх Альфреда Гайоша на Олімпіаді
Перед участю в Олімпійських іграх Альфред Гайош мав пройти відбіркові запливи в Угорщині. Перемігши на дистанціях 100 і 500 метрів — причому на останній дистанції він побив національний рекорд — він здобув право представляти країну на Олімпіаді. Спортсмену видали 300 крон на квиток до Афін.
Змагання з плавання на перших сучасних Олімпійських іграх відбулися 11 квітня 1896 року. Тринадцять учасників із восьми країн стартували з пароплавів, що стояли на якорі в Пірейській затоці. Температура води становила лише 11 градусів, і багато плавців виявилися до цього не готовими — дехто зійшов з дистанції вже на старті.
Стиль плавання не був суворо регламентований. У бурхливій воді Гайошу допомогла його власна техніка, запозичена в моряків: поєднання рухів рук, характерних для сучасного вільного стилю, з потужними ударами ніг, схожими на рухи в батерфляї. Він очолив заплив уже зі старту та прийшов першим, принісши Угорщині її першу олімпійську медаль із часом 1:22,2. На честь перемоги грецький спадкоємець престолу підняв угорський прапор на щоглі корабля. Військовий оркестр почав виконувати австрійський гімн, але присутні угорці перервали його та заспівали свій, вшановуючи Гайоша.
Після цієї перемоги будапештець зареєструвався на дистанцію 500 метрів, старт якої вже наближався. Однак він вирішив зосередитися на запливі на 1200 метрів. Знаючи, що вода буде крижаною, спортсмен змастив тіло салом. У перші хвилини після старту юнак почувався розгубленим і навіть думав здатися.
Попри страх, Гайош продовжував плисти. Лише біля берега він почув вигуки тисяч глядачів: «Zito i Hungaria!» (Хай живе Угорщина!). Він випередив срібного призера більш ніж на 60 метрів, здобувши другу медаль із часом 18:22,2. У затоці почалися святкування, але Альфред усе ще був у воді — змерзлий і виснажений. Витягати його довелося морякам. Вражений спадкоємець престолу вигукнув: «Цей угорський хлопець — справжній дельфін!». Відтоді прізвисько «угорський дельфін» назавжди закріпилося за Гайошем.
Наступного дня ім’я Гайоша з’явилося на перших шпальтах грецьких газет. Будапештець отримав срібну медаль, яка тоді символізувала чемпіонський титул — золотих нагород ще не існувало. На церемонії монарх запитав юнака німецькою мовою: «Де ти так добре навчився плавати?» Гайош, хоча й готувався до протокольної відповіді, збентежився: «У воді, Ваша Величносте», — просто сказав він.
Спорт і наука — формування багатогранного таланту
Після тріумфу в Афінах Альфред Гайош піднявся на Акрополь і, дивлячись на величні храми, присягнув присвятити себе не лише спорту, а й архітектурі. Повернувшись у Будапешт, він майже одразу вирушив до університету. Однокурсники зустріли його оплесками, однак професор холодно зазначив, що його цікавлять не легенди, а іспити. До випускних залишалися лічені дні, і Гайош навчався без перепочинку. На іспиті він відповів на всі запитання, після чого професор публічно привітав його з олімпійською перемогою.
Заглибившись у навчання, Гайош лише епізодично брав участь у змаганнях, але вже не демонстрував колишньої форми. Він спробував себе в інших видах спорту, здобувши медалі в бігу та метаннях, проте невдовзі відкрив нове захоплення — футбол. У 1897 році він уперше зіграв за Будапештський гімнастичний клуб, взяв участь у першому офіційному матчі Угорщини й швидко став капітаном команди. Згодом він привів її до першої перемоги в чемпіонаті країни та взяв участь у першому матчі національної збірної.
Отримавши диплом у 1899 році, Гайош планував зосередитися на архітектурі, однак продовжував відігравати помітну роль в угорському футболі. У 1906 році він став першим капітаном збірної, згодом очолив Угорську футбольну асоціацію та навіть працював арбітром ФІФА.
Паралельно він розвивав спортивну журналістику. Гайош став одним із засновників першої спортивної газети Угорщини — «Sport Világ».
Велика епоха будівництва стадіонів і басейнів
Після завершення спортивної кар’єри Альфред Гайош повністю присвятив себе архітектурі. Він працював у майстерні Ігнаца Альпара, потім — в Одона Лехнера, перейнявши особливості угорського модерну, а у 1907 році відкрив власне бюро. Його проєкти нерідко отримували високу оцінку журі, хоча їхню реалізацію часто доручали іншим.
Фінансове становище залишалося складним, особливо після створення сім’ї. Бюро опинилося на межі закриття, але в 1909 році Гайош отримав два важливі замовлення — на будівлю ощадного банку в Мішкольці та на штаб-квартиру Реформатського монастиря. Їхній успіх приніс архітектору визнання, а невдовзі — і перший великий проєкт — перепроєктування та будівництво готелю «Aranybika» в Дебрецені.
Партнерство з колегою незабаром розпалося. Партнеру не подобалося, що Гайош волів брати суспільно важливі, але малооплачувані замовлення, проєктуючи школи та соціальні заклади. Головною ж його пристрастю залишалося будівництво спортивних споруд.
Почалася епоха стрімкого зростання спортивної інфраструктури, чому сприяли популярність видовищних видів спорту та розвиток залізобетонних конструкцій. У 1913 році Гайош задумав стадіон на 50 000 місць, але проєкт перервала війна.
У 1920-х роках він отримав замовлення на будівництво спортивного комплексу для «Újpesti Torna Egylet». Цей стадіон став одним із найсучасніших у Європі, зміцнивши репутацію Гайоша як архітектора, що тонко розуміє потреби спорту.
Альфред Гайош на художньому конкурсі Паризької Олімпіади
У 1924 році будапештець повернувся на Олімпійські ігри, але цього разу — не як спортсмен, а як архітектор. Паризька Олімпіада стала останньою, на якій проводилися художні конкурси. Гайош представив свій проєкт «Ідеального стадіону». Разом із партнером він виборов срібну медаль. У тому році золота медаль ще не вручалася, тому цей результат фактично зробив Гайоша триразовим олімпійським чемпіоном за життя.
Повернувшись до Будапешта, Альфред зосередився на здійсненні давньої мрії — будівництві басейну на острові Маргіт. У 1929 році було оголошено конкурс на найкращий проєкт критого басейну. Архітектор подав одразу дві заявки. Доля усміхнулася йому: Гайош зайняв перше та третє місця. Будівництво пройшло рекордно швидко, і вже 7 грудня 1930 року губернатор урочисто відкрив басейн. Цікавий епізод пов’язаний із тим, що у своїй промові Міклош Горті помилково назвав Гайоша головним радником уряду. Газети підхопили цю заяву, і кабінет міністрів, щоб не потрапити в незручну ситуацію, справді призначив Альфреда на цю посаду.
У 1930-х роках архітектор спроєктував кілька громадських будівель, зокрема басейн у Дьорі та пляж у Пюнкьошфюрдо (Pünkösdfürdő). Проте невдовзі в його житті виникли проблеми через єврейське походження. Гайош став отримувати менше державних замовлень, тому зосередився на проєктуванні приватних будинків. У цей самий час йому довелося залишити посаду президента Асоціації плавання, завершивши активну участь у спортивному житті країни.
Життя Гайоша в період переслідування євреїв
У роки Другої світової війни та запровадження антисемітських законів життя Альфреда Гайоша різко змінилося. Закони, які обмежували права й свободу слова для євреїв, позбавили його можливості отримувати приватні архітектурні замовлення. Відомий спортсмен опинився у скрутному становищі.
Деякий час Гайош користувався обмеженим імунітетом завдяки своєму титулу головного радника уряду та олімпійським досягненням, однак у 1944 році йому теж довелося ховатися. Попри загрозу власному життю, він продовжував допомагати іншим, передусім спортсменам єврейського походження.
Після війни новий режим Угорщини намагався використовувати відомого спортсмена та архітектора в пропагандистських цілях. Водночас Гайош з’являвся на публіці лише тоді, коли вважав, що це може принести користь угорському спорту, не йдучи на компроміс зі своїми принципами. Так, 4 травня 1947 року, у день 50-річчя угорського футболу, він здійснив перший удар в історичному матчі Угорщина — Австрія.
У повоєнний час Гайош працював приватним дизайнером, іноді займаючись проєктами, які поступово виходили з-під його контролю, зокрема будівництвом спа-комплексу в Гайдусобосло (Hajdúszoboszló). Зрештою йому довелося закрити власне архітектурне бюро.
Останні роки та смерть Гайоша
Попри поважний вік, Альфред Гайош не пішов на пенсію. Працювати архітектором він продовжував до кінця життя. У 72 роки будапештець став рядовим співробітником Управління сільськогосподарського планування, де створював проєкти з такою ж ретельністю та професіоналізмом, як і в роки роботи у власному бюро. Гайош був відзначений стахановською премією, проте ніхто не сприймав його як агента нового режиму.
Останнім значущим проєктом архітектора став Культурний центр Келенфельда, побудований у 1955 році. До того часу він завершив роботу над книгою «Як я став олімпійським чемпіоном», проте не дожив до її публікації.
Альфред Гайош, перший угорський олімпійський чемпіон, помер у Будапешті у віці 77 років, повністю виконавши обітницю, яку дав собі в Афінах у 18 років, — залишити незгладимий слід у спорті та архітектурі своєї країни. Його життя стало прикладом не лише спортивного та професійного таланту, а й мужності, стійкості та відданості власним принципам.
Джерела:
- https://welovebudapest.com/cikk/2023/02/01/latnivalok-es-kultura-hajos-alfred-sportember-epitesz-uszoda/
- http://archiv.olimpia.hu/hajos_alfred
- https://rekreator.hu/hajos-alfred-csodalatos-elete/
- https://index.hu/sport/alapvonal/2020/01/30/hajos_alfred_masodik_aranyerem_177_olimpiai_mese/
- https://ujkor.hu/content/hajos-alfred-az-elso-magyar-olimpiai-bajnok
- https://hajramagyarok.hu/muveszet/hajos-alfred-1878
Альфред Гайош, Олімпійський чемпіон, Угорський дельфін, Будапешт, Технічний університет Будапешта, Олімпійські ігри 1896, Афіни, Басейн на острові Маргіт, Újpesti Torna Egylet, Паризька Олімпіада 1924, Спорт і архітектура Гайоша, Життя і досягнення Гайоша, Готель Aranybika, Історія Угорщини, Перший угорський олімпійський чемпіон