Національний плавальний стадіон імені Альфреда Гайоша (Alfréd Hajós National Swimming Stadium) — один із ключових спортивних комплексів Будапешта, розташований на мальовничому острові Маргіт у самому серці угорської столиці. Цей багатофункціональний водний центр займає близько 80 000 квадратних метрів, має чотири поверхи й включає вісім критих і відкритих басейнів. Серед них — тренувальні чаші, басейни для стрибків у воду, а також арени для змагань на коротких і довгих дистанціях. Далі на ibudapest.eu.
Проте за дивовижними розмірами та сучасною інфраструктурою прихована значно глибша історія. Спортивний комплекс імені Альфреда Гайоша — це не просто місце для тренувань і змагань, а пам’ятка епохи, що відображає розвиток угорського спорту, архітектури та олімпійського руху протягом майже століття.
Людина, що випередила свій час: хто такий Альфред Гайош
Історія Національного плавального стадіону (Alfréd Hajós National Swimming Stadium) у Будапешті нерозривно пов’язана з іменем Альфреда Гайоша (Alfréd Hajós) — людини, яка увійшла в історію Угорщини одразу у двох ролях: як видатний спортсмен і як талановитий архітектор. Його внесок у розвиток угорського спорту та спортивної інфраструктури був настільки значним, що з часом на його честь назвали один із головних водних комплексів країни.
Альфред Гайош народився 1878 року в Будапешті. З юних років майбутній архітектор захоплювався спортом, перш за все плаванням. Світову славу він здобув на перших сучасних Олімпійських іграх в Афінах у 1896 році, де став першим олімпійським чемпіоном Угорщини, здобувши дві срібні медалі (золото тоді не розігрували) у плаванні. Його перемоги мали велике символічне значення для країни та відіграли важливу роль у популяризації спорту серед угорців.
Спортивна кар’єра Гайоша була лише частиною його шляху. Після завершення активних виступів він здобув архітектурну освіту та успішно проявив себе в проєктуванні спортивних споруд. Цей рідкісний синтез практичного спортивного досвіду та інженерного мислення дозволяв йому глибше розуміти потреби атлетів і глядачів. Гайош проєктував стадіони, спортивні зали та басейни, орієнтуючись не лише на естетику, а й на функціональність, зручність та відповідність міжнародним стандартам.
На початку XX століття Угорщина прагнула зміцнити свої позиції у світовому спорті, особливо у водних дисциплінах, де країна традиційно досягала високих результатів. Ідея створення сучасного національного плавального комплексу в Будапешті стала логічним кроком у цьому напрямку. Альфред Гайош був залучений до роботи над проєктом як фахівець, який найкраще розумів, яким має бути ідеальний водний стадіон для тренувань і змагань.
Саме його бачення стало основою майбутнього комплексу на острові Маргіт — місця, де природа, архітектура та спорт мали об’єднатися в єдиний простір. Для Гайоша цей проєкт був не просто черговою роботою, а своєрідним продовженням його олімпійської спадщини. Він прагнув створити об’єкт, який служитиме не одному поколінню спортсменів і стане символом угорської майстерності у спорті та архітектурі.
Так особистість Альфреда Гайоша стала відправною точкою в історії одного з найвідоміших спортивних об’єктів Будапешта — комплексу, який десятиліттями нагадує про ім’я свого творця.
Від олімпійських перемог до національного проекту
Ідея будівництва Національного плавального басейну на острові Маргіт виникла не випадково. На початку XX століття Угорщина швидко заявила про себе як про сильну спортивну державу, особливо у водних видах спорту. Олімпійські перемоги Альфреда Гайоша, а згодом успіхи плавця Золтана Халмая, який здобув золоті, срібні й бронзові медалі, стали предметом національної гордості. У 1920-х роках цю традицію продовжила збірна з водного поло, завоювавши срібні медалі на Олімпійських іграх в Амстердамі 1928 року.
Однак до кінця десятиліття стало зрозуміло: для збереження та розвитку цих досягнень країні була потрібна сучасна спортивна інфраструктура. Саме тому Королівське угорське міністерство у справах релігії та освіти ініціювало будівництво Національного плавального басейну. Міністр Куно фон Клеберсберг (Kuno von Klebelsberg) розглядав цей проєкт як стратегічно важливий — не лише спортивний, а й культурний, покликаний зміцнити престиж Угорщини на міжнародній арені.
Попри складну економічну ситуацію в міжвоєнний період, будівництво басейну отримало статус престижного державного проєкту. Фінансування було поділено порівну: по 1 мільйону пенге виділили міністерство та місто Будапешт. У 1929 році конкурс на проєктування виграв Альфред Гайош, який зміг поєднати у своїй роботі досвід спортсмена й талант архітектора.
Архітектура Альфреда Гайоша та відкриття стадіону
Проєкт Альфреда Гайоша вирізнявся продуманою функціональністю та виразною архітектурною концепцією. В одному з ранніх варіантів він пропонував багато декоровану стіну між двома басейнами з текстом Угорського символу віри («Magyar Hiszekegy») та зображенням ангелів із національним гербом — символічний жест на тлі травми Тріанонського договору. Проте у фінальному варіанті архітектор відмовився від підкресленого національного орнаменту на користь більш суворого й сучасного вигляду, де головну роль відігравали залізобетонні арки та чистота ліній.
Статичні розрахунки виконав інженер Йено Герелі (Jenő Gerely), а будівельні роботи, що тривали з квітня по грудень 1930 року, здійснювала компанія Антала Сорга. Через високий рівень ґрунтових вод Гайош розмістив обидва басейни на першому поверсі будівлі. Основний басейн розміром 33,33 × 18 метрів призначався для змагань, а менший — 6 × 16,1 метра — для тренувань.
Комплекс розраховувався на велику кількість глядачів. Трибуни вздовж основного басейну вміщували близько тисячі осіб, додатково були передбачені галереї на 110 місць і почесна ложа на 12 персон. Над малим басейном розташовувалися сидячі й стоячі місця ще для кількох сотень глядачів, а загальна місткість досягала 2260 осіб. Під басейнами розташовувалися технічні приміщення, роздягальні й приймальна зона.
Будівля була виконана із залізобетону та облицьована клінкерною цеглою. Головний фасад із чітко вираженою вертикаллю одночасно нагадував античні колони й доріжки басейну. Перед входом встановили два декоративні флагштоки з мотивами осоки — давнього символу води й життя. Архітектуру доповнювали два півциліндричних об’єми: в одному розташовувалася сходова клітка, в іншому — інженерне обладнання.
Національний плавальний басейн був урочисто відкритий 7 грудня 1930 року. На церемонії виступили міністр Куно Клеберсберг, мер Будапешта Йено Сіпьоч (Jenő Sipőcz) та голова комітету громадських робіт Іван Раковскі (Iván Rakovszky). Присутній регент Міклош Горті надав Альфреду Гайошу звання національного головного радника. Сучасна преса назвала цей об’єкт вершиною його кар’єри — саме з цього моменту спортивний комплекс розпочав свою довгу й значущу історію.
Розширення і розквіт: комплекс у середині XX століття
Будівництво першого відкритого басейну та трампліна для стрибків у воду на Національному плавальному стадіоні імені Альфреда Гайоша було завершено 1937 року. Відтоді комплекс неодноразово реконструювався й розширювався, перетворюючись на сучасний центр водних видів спорту на острові Маргіт. Великий та малий басейни разом із трьома трамплінами для стрибків (зберігся лише один) розташували на верхньому поверсі будівлі через високий рівень паводкових вод, а під ними обладнали технічні приміщення. Фасад будівлі облицьовано червоною клінкерною цеглою, а західний фасад, що виходить до берега Дунаю, прикрашено аркадою.
Комплекс став першим критим басейном Угорщини та 1975 року був названий на честь Альфреда Гайоша. Модернізація 1937 року включала не лише будівництво відкритих басейнів і трамплінів для стрибків у воду, а й тунель для зимового купання та канал, що веде до великого басейну. Триповерхові трампліни відрізнялися характерними для того часу пластичними формами.
Після пошкоджень під час Другої світової війни басейн було відновлено 1945 року, а на змаганнях, організованих на честь відкриття, Ева Секей встановила національний рекорд на дистанції 100 метрів брасом.
Alfréd Hajós National Swimming Stadium у 2000-х роках
У наступні десятиліття комплекс кілька разів модернізувався. До 2006 року, напередодні чемпіонату Європи з плавання, були зведені новий трамплін для стрибків, змагальний басейн, трибуна на 1000 місць і службові приміщення. Цей басейн отримав назву імені Тамаша Сечі (Széchy Tamás). Остання модернізація відбулася 2014 року. Сьогодні Національний плавальний стадіон імені Альфреда Гайоша займає близько 80 000 квадратних метрів і включає вісім критих та відкритих басейнів, а також трамплін для стрибків у воду, що відповідає міжнародним стандартам.
Комплекс продовжує залишатися центром підготовки як професійних спортсменів, так і аматорів: тут тренуються плавці, ватерполісти, синхронні плавці, стрибуни у воду, п’ятиборці й тріатлоністи. Басейн підходить для проведення тренувань, зборів, національних і міжнародних змагань, чемпіонатів та кубків з водних видів спорту впродовж усього року. Асоціації та федерації можуть бронювати зони басейну, а діти беруть участь у літніх таборах і навчальних курсах з плавання.
За роки роботи тут проходили численні великі міжнародні змагання: чемпіонати Європи з плавання (1958, 2006, 2010), чемпіонати світу з п’ятиборства (1945, 1969, 1999), чемпіонати Європи з водного поло (1958, 2001, 2014) та фінали Ліги чемпіонів з водного поло. Літні турніри з водного поло стали традиційними, закріпивши за басейном статус одного з провідних спортивних центрів Угорщини.
Джерела:
- https://welovebudapest.com/en/venue/alfred-hajos-national-pool-complex/
- https://pestbuda.hu/en/cikk/20201208_masterpiece_of_20th_century_hungarian_architecture_national_swimming_pool_turns_90
- https://cultura.hu/aktualis/a-hajos-tortenete/
- https://www.gpsmycity.com/attractions/alfred-hajos-national-swimming-stadium-7274.html
- https://obudagroup.com/projects/hajos-alfred-swimming-centre/
Національний плавальний стадіон Альфреда Гайоша, Alfréd Hajós National Swimming Stadium, Будапешт, Острів Маргіт, Водні види спорту, Басейни Будапешту, Трампліни для стрибків у воду, Архітектура, Альфред Гайош, Спортивна інфраструктура Будапешту, Йено Герелі, Антал Сорга, Іван Раковскі, Йено Сіпьоч, Куно фон Клеберсберг